Маркевич: У мене є пропозиції, але не від "Динамо"

Україна — 9.05.2014 - 08:00 — havryk Переглядів: 4606

Поділитись:

Ось уже понад два місяці, здавалось би, нерозлучний дует з одного боку в особі Мирона Маркевича, а з іншого — ФК харківський «Металіст», розпався. Мирон Богданович залишив клуб, повернувся на рідну Львівщину, а «металістів» поки що очолює колишній помічник головного тренера Ігор Рахаєв.

У творчій відпустці часу для відпочинку, насолоди життям у Маркевича нині досить багато. А ще цю перерву у тренерській кар’єрі він використовує для зустрічей із друзями, спілкування з журналістами, яким він в інтерв’ю ніколи не відмовляє. Цими днями на запрошення ректора Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Ігоря Коцана і колишнього голови Волинського облспорткомітету Станіслава Рупчева, який саме відзначав 77-річчя, Мирон Богданович побував на Волині. Як було не скористатися можливістю зустрітися зі своїм давнім знайомим і не взяти у нього інтерв’ю.

Роман ФЛІШАРОВСЬКИЙ

— Мироне Богдановичу, ви завжди із задоволенням, наскільки я знаю, використовуєте першу–ліпшу нагоду приїхати у Луцьк.
— Так, я вважаю, що це моя друга мала батьківщина після Львівщини. Майже 10 років, щоправда, із невеликою перервою, віддав Волині. Тут грав у складі луцького «Торпедо», яке виступало у першій лізі, тут двічі очолював «Волинь». У місті й області у мене чимало близьких друзів серед колишніх футболістів, тренерів, спортивних функціонерів.

— Із ким найчастіше спілкуєтеся?
— Станіславом Рупчевим, Володимиром Байсаровичем, Анатолієм Войнаровським, Віталієм Кварцяним… З останнім, до речі, ми тривалий час разом працювали. Зараз частенько зідзвонюємося із Віталієм Володимировичем, обмінюємося враженнями, радимося з різних професійних питань, цікавлюся станом його здоров’я після складної операції на серці.

— А у Львові чим займаєтесь?
— Кожен день заповнений, як робочий. Зранку — пробіжки, зарядка. Потім їду у Винники, що неподалік Львова, де у мене є своя футбольна школа, фундамент якої заклав ще мій батько. Тут навчається 120 хлопчиків шести вікових категорій.

— Серед них є і з Волині?
— На жаль, поки що немає. Це пов’язано з тим, що у Винниках відсутній гуртожиток, де б діти могли проживати, тому тут займаються лише хлопчики із навколишніх сіл і ті, які доїжджають на тренування зі Львова. Хочу сказати, що наша школа — особлива. Тренери не акцентують уваги на фізичній підготовці, адже дітям 6—8—10 років. Вони не бігають виснажливі кроси, не возять один одного на плечах — «баранах». Вони вчаться азам футболу, відточують власну техніку. Тренери не сварять їх за те, що вони зловживають індивідуальною обводкою. А ще під час змагань, турнірів ми ніколи не ставимо завдання виключно перемагати. Ми тільки готуємо хлопчиків до командної гри.

— Після серйозної операції із заміни кульшового суглоба на штучний ви й самі, я знаю, не втрачаєте можливості побігати у футбол, проблем зі здоров’ям немає?
— Слава Богу, усе гаразд. Годину кросу бігаю щодня. Як працював у «Металісті», старався і сам брати участь у «двосторонках», коли грав основний склад. Як бачите, намагаюся підтримувати фізичну форму.

— Ви зараз перебуваєте у статусі безробітного. Телефонують до вас, запрошують на тренерську посаду?
— Не вважайте за нескромність, але дзвінків дуже багато. Відразу скажу про ті, що з Росії. Телефонували із кількох клубів, цікавилися, були пропозиції. Їх, ви самі розумієте, із погляду на сьогоднішню політичну ситуацію, я навіть не розглядаю. Є цікаві пропозиції з Кореї, Об’єднаних Арабських Еміратів, Японії, навіть Німеччини…

— А з українських клубів? Зокрема, ходить багато чуток, що ви можете очолити київське «Динамо».
— Відразу хочу спростувати балачки про мої перемовини зі столичним клубом. Жодних домовленостей між мною і київським «Динамо» на сьогоднішній день немає. Є запрошення з деяких інших команд.

— А з луцької «Волині»?
— По–перше, у команди є хороший тренер, справжній професіонал із досвідом і харизмою. Якби не було у Луцьку Віталія Кварцяного, то таку пропозицію можна було б розглянути, але за умови, що клуб ставить перед собою мету — золоті медалі у прем’єр–лізі чемпіонату України і участь у розіграші Кубка Ліги чемпіонів (посміхається).

— Мироне Богдановичу, я не сумніваюся, що ви уважно стежите за національним чемпіонатом у прем’єр–лізі. На вашу думку, яка причина останніх невдач луцької «Волині»?
— Найвичерпнішу відповідь на це запитання вам може дати штаб клубу, який найглибше обізнаний з проблемами колективу. Мабуть, позначається відсутність на тренерському містку Віталія Кварцяного. Він добре знає, як підняти бойовий дух гравців. Цілком ймовірно, що деякі футболісти, особливо «літні», підсіли фізично, втрачена спортивна мотивація. У цілому «Волинь» мені подобається — атлетична, з характером. Варто тільки більше довіряти молодим місцевим вихованцям, а не зосереджувати увагу на легіонерах. Край цей завжди славився футбольними талантами.

— І на закінчення не можу не задати ще одного, можливо, дещо далекого від футболу, але надзвичайно важливого запитання. Ви майже 10 років прожили і пропрацювали у Харкові, добре знаєте проблеми міста, його людей. Чи дійсно у них такий сепаратистський настрій, чи справді вони хочуть від’єднатися від України?
— Це — абсурд. Харків, я вважаю, найінтелігентнішим містом нашої країни. У ньому найбільше вищих навчальних закладів, студентів. У ньому живуть добрі й щирі люди, які, не сумнівайтеся, хочуть миру і спокою, щасливого майбутнього. Там лише купка людей, як кажуть, каламутять воду. Я впевнений, що і в Харкові, і на всьому Сході України найближчим часом налагодиться нормальне життя. Повірте, усе буде добре.

Джерело: ftr.com.ua

{300m}

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Маркевич, Металіст, Динамо