Юрій Калитвинцев про борги в Росії, сина та свої плани

Україна — 1.06.2014 - 08:00 — володимир самусенко Переглядів: 4499

Поділитись:

Екс-наставник національної збірної України розповів про тренерську кар’єру, тріумф у юніорському чемпіонаті Європи 2009 року та причини звільнення з нижньогородської «Волги».

— Юрію Миколайовичу, 2000-го ви закінчили кар’єру гравця, а вже за півроку розпочали тренерську. Як вам удалося настільки швидко перекваліфікуватися?

— Коли повісив бутси на цвях, Федерація футболу України запросила мене взяти участь у організації дитячо-юнацької футбольної ліги. Так я став таким собі футбольним функціонером, почав активно у цьому напрямі працювати. Однак уже десь за півроку на мене вийшли очільники «Закарпаття», запропонувавши очолити їхній клуб. Певна річ, я зразу відгукнувся на пропозицію, адже мені ближче футбольне поле, ніж кабінетна робота. Переді мною була поставлена задача виходу до вищої ліги. Тоді «західняки» перебували в першому дивізіоні, й будь-що хотіли повернутися до еліти. Розставивши всі акценти, зрозумів, що мені це до снаги, тому над своїм рішенням довго не думав.

— Коли очолили ужгородців, вам було всього 33 роки. Певне, авторитет серед футболістів було не просто завоювати, особливо у вікових гравців?

— Коли прийшов до команди, тамтешні гравці ще пам’ятали мене як футболіста, відтак авторитет був доволі високий. Але це був авторитет минулого, а потрібно було заробляти авторитет сьогодення. Якою я тоді бачив ситуацію? Спершу потрібно було створити умови для нормальної роботи, найперше, здорові фінансові засади, а вже потім питати із футболістів. На щастя, мені вдалося цього добитися, відтак із гравцями жодних непорозумінь не виникало.

— За ужгородців тоді виступав Віктор Леоненко, з яким ви пліч-о-пліч грали в київському «Динамо». Як він ставився до того, що ви вже не партнер по команді, а тренер?

— Абсолютно нормально. Вітя —
футбольна людина, він усе прекрасно розумів, отож ані в підготовці до матчів, ані в тренуванні жодних проблем не було. Одверто скажу, іноді я давав Леоненку поблажки, адже його я розглядав не як гравця, а як помічника, такого собі граючого тренера. У нас був молодий колектив, йому вдалося всіх хлопців об’єднати, створити теплу атмосферу всередині колективу, молодь до нього тягнулася. Також він мені допомагав у тренувальному процесі, постійно десь щось підказував, міг, як він любить говорити, по голові дати, якщо хтось неправильно готується. Можу сказати, що в нас із ним склалися чудові стосунки як на полі, так і поза його межами.

— Які враження у вас залишилися від спільної роботи з Олегом Блохіним? І наскільки корисною була для вас робота помічника?

— Мені не було складно виконувати роботу помічника, адже я до цього працював разом із командою, й знав про неї практично все. До того ж, із усіма хлопцями в мене склалися чудові стосунки, що значно допомогло в робочому процесі. У тренерському штабі Блохіна кожний виконував свою роль. Наприклад, за мною була закріплена конкретна ділянка роботи, за головним тренером — інша. Усі були об’єднані спільною метою, хотіли перемогти на чемпіонаті Європи.

— Попрацювавши понад рік, у березні 2014-го, вирішили піти з команди. Що стало причиною раптової відставки?

— Для мене відставка не стала раптовою, бо то було моє рішення, адже мене ніхто не звільняв. Я вважаю, щоби вимагати від футболістів, спершу їм необхідно створити потрібні умови для праці. А коли не виконувалися обов’язки зі сторони, не виплачувалася заробітна платня, преміальні тощо, то про що можна вести мову? Окрім того, в нас була досить вікова команда, багато футболістів мали вже сім’ї, дітей, тож це також впливало на ситуацію в колективі. На час, коли я йшов із клубу, заборгованість по зарплатні складала півроку, та ще нам не виплатили десять премій.

— А з вами розрахувалися?

— Поки що — ні, однак до 31 травня обіцяли це зробити. Але ж поняття «обіцяли» й «розрахуються» — це дві великі різниці.

— Чим наразі займаєтеся? Якісь пропозиції з приводу працевлаштування маєте?

— Є пропозиції, наразі розглядаю їх. Ось зовсім недавно виник дуже цікавий варіант. Днями матиму зустріч із роботодавцем, будемо обговорювати можливість співпраці. Однак це жодним чином не говорить, що я обов’язково позитивно відреагую, хоча пропозиція справді цікава. Просто не хочеться ще раз наступити на ті ж граблі, що й минулого разу.

— Що скажете про майбутнє свого сина Владислава. Він залишиться в «Динамо» чи йому все ж таки краще змінити обстановку та спробувати сили в іншому колективі?

— А з якої причини, власне, він має змінювати клуб?

— Останнім часом Владиславу мало довіряли, особливо за Блохіна.

— Мало довіряли тому, що тодішній тренер уважав, що Влад ще не готовий до виступів на високому рівні. Можливо, він мав слушність, адже кинули би молодого хлопця в пекло, звідки він міг би й не вилізти. Психологічно Влад міг зламатися, відтак зупинитися у своєму розвитку й регресувати. Та оренда під час перебування у Чехії допомогла йому змужніти, ще й пограв на рівні Ліги Європи. Тому звідти він повернувся справжнім чоловіком. На сьогодні йому почали більше довіряти, й прогрес помітний неозброєним оком. І можу сказати, що тепер його майбутнє залежить тільки від нього.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію.

Юрій Калитвинцев

Юрій Калитвинцев про борги в Росії, сина та свої плани

Вироби з металу в інтер’єрі: коли форму визначає ваше життя

Онлайн казино на гривні: як обрати легальну платформу з оплатою в UAH

«Кудрівці» вкотре вліпили трансферний бан

Андрій Ярмоленко ухвалив рішення завершити кар'єру

Останні новини

Вибір редактора

Сини Ікера Касільяса залишили мадридський Реал