Легенди, які не мають титулів чемпіона країни

14 видатних футболістів, ніколи не здобували перемоги в національних чемпіонатах

Добірка найбільш видатних футболістів, кому досі не довелось перемогти в будь-якому з старосвітських національних чемпіонатів. Комусь з перерахованих гравців вже не вдасться завоювати таке "золото", щодо когось навпаки - суцільний оптимізм. Всі ці люди виступали або виступають за великі клуби, тим не менш доля їх розпорядилася так, що титули діставалися комусь іншому, хитромудро обходячи їх самих стороною.

14. Сімоне Перротта (Італія). 34 роки.

Клуби: "Реджина", "Ювентус", "Барі", "К'єво", "Рома".

Максимальний результат: 2005/06, 2006/07, 2007/08, 2009/10 - друге місце з "Ромою".

Інші регалії: чемпіон світу-2006.

Ще в 1998-му Сімоне Перротта опинився в клубі, в якому можна було штампувати одне чемпіонство за іншим. Але через божевільну конкуренцію з боку Зідана, Дешама і Конте, майбутній чемпіон світу змушений був піти після першого ж сезону. Перезавантаження кар'єри відбувалася в скромних "Барі" і К'єво ". У 2004-му Сімоне перейшов в "Рому", де негайно вписався в її найпотужніший півзахист. Із 2005-го по 2009-й рік Перротті пощастило попрацювати під керівництвом Лучано Спаллетті. Всі ці роки "Рома" була насерйознішлю бойовою одиницею в Серії А. На жаль, до Скудетто римляни так жодного разу і не дотягнули. Зате при Перротті було завойовано 4 срібла, що теж не так вже й погано.

13. Дірк Кейт (Голландія). 32 роки.

Клуби: "Утрехт", "Фейєноорд", "Ліверпуль", "Фенербахче".

Максимальний результат: 2008/09 - друге місце з "Ліверпулем".

Інші регалії: "бронза" ЧЄ-04, "срібло" ЧС-10.

Для Дірка Кейта є дві новини. Як ви вже здогадалися - хороша і погана. З одного боку йому вдалося пограти в таких іменитих клубах, як "Фейеноорд" і "Ліверпуль", а з іншого - клуби ці до моменту приходу Кейта переживали зовсім не найкращі часи у своїй історії. Не дивно, що вище третього місця він зі своїми командами забирався лише одного разу. Сумно, але до справжнього моменту найбільш значущим трофеєм в кар'єрі голландця значиться всього-навсього Кубок Англійської Ліги. Фінали Чемпіонату світу та Ліги Чемпіонів тягнуться за ним срібним шлейфом. Але не все так сумно: недавно Дірк підписав контракт з "Фенербахче", а вже з цим клубом гріх не виграти хоча б один титул за три роки дії контракту.

12. Роббі Фаулер (Англія). 37 років.

Клуби: "Ліверпуль", "Лідс", "Манчестер Сіті", "Кардіфф Сіті", "Блекберн", "Норт Квінсленд Фурі", "Перт Глорі", "Муангтонг Юнайтед".

Максимальний результат: 1995/96, 1997/98, 2000/01 - третє місце з "Ліверпулем".

Інші регалії: володар Кубка УЄФА 2000/01.

Коли Роббі починав свій десятирічний (з перервою) шлях в "Ліверпулі", команда знову-таки була не в найкращому стані. Більш того, мерсисайдці скотилися до статусу відвертого середняка. Трохи пізніше, до середини-кінця 90-х "Лівер" почав час від часу потрапляти в тріо найсильніших АПЛ. Однак це і був максимум того "Ліверпуля", де не по днях, а по годинах мужнів Стівен Джеррард. У 2001-му році Фаулер вщент розсварився з Жераром Ульє і переїхав в "Лідс". Але і та молодецька команда виявилася нездатною замахнутися на перемогу в Прем'єр-Лізі. Незабаром колишня надія збірної Англії перебирається в "МанСіті", який ще не думав про великі завоювання. У 2006-му Фаулер повернувся в "Ліверпуль", команді знадобився, але затримався всього на один сезон. Подальша частина його кар'єри - всього лише сумна пародія на попередню. Роббі забивав у чемпіонатах Австралії і навіть Таїланду, попутно отримав старі болячки.

11. Еммануель Адебайор (Того). 28 років.

Клуби: "Мец", "Монако", "Арсенал", "Манчестер Сіті", "Реал", "Тоттенхем".

Максимальний результат: 2010/2011 - друге місце з "Реалом".

Інші регалії: Найкращий футболіст Того 2005-08.

Явище Адебайора народу стало відоме у Франції, де відбувалася найжорстокіша диктатура "Ліона". Зрозуміло, що зі своїм "Монако" Еммі було складно втрутитися в боротьбу за "золото" Ліги 1. Так би все і йшло, та задумалася краса і гордість тоголезького футболу про щось більше. Зі скелястих берегів Туманного Альбіону йому у всю махав рукою Арсен Венгер. Не поспішайте зловтішатися: тоді "Арсенал" був соковитою ягідкою з ще не зів'ялим післясмаком фіналу Ліги Чемпіонів. А тепер можете видихнути: Прем'єр-Лігу Адебайор так і не виграв навіть шарахнувшись в "Манчестер Сіті". Тут пішло ще веселіше: Еммануель, осідлав лавку запасних "городян", побіг за швидкими титулами в "Реал" (і, треба ж такому статися, оренда відбулася в нечемпіонский рік). А минулий сезон, що закінчився беззастережною перемогою "Сіті" у жанрі "трилер", Адебайор зволів провести в безмедальному "Тоттенхемі". Не в той час не в тому місці, мабуть, про нього.

10. Пер Мертезакер (Німеччина). 27 років.

Клуби: "Ганновер-96", "Вердер", "Арсенал".

Максимальний результат: 2007/08 - друге місце з "Вердером".

Інші регалії: "бронза" ЧС-06, 10, "срібло" Євро-08.

Погоня за титулами почалася для Мертезакера з переходу у "Вердер". З ним він виграв обидва національних кубка і пару раз досить активно брав участь в діленні "срібної салатниці". Втім, салату з неї, так само як і чемпіонського шампанського йому покуштувати не довелося. І тут, як би випадково, затикають зловісні діри в складі "Арсенал" узяв та й запросив німця. Зізнатися, поїздка в Лондон поки виглядає для Мертезакера лише якимось заходом по розширенню кругозору. Нова країна, інший темп гри... Ну, а медальки-то? Хоча, торішня "бронза" теж великий успіх.

9. Альберто Джилардіно (Італія). 30 років.

Клуби: "П'яченца", "Верона", "Парма", "Мілан", "Фіорентіна", "Дженоа".

Максимальний результат: 2005/06 - третє місце з "Міланом".

Інші регалії: чемпіон світу-2006.

Альберто Джилардіно запам'ятався по сезону 2004/05, коли він практично поодинці тягнув на собі зубожілу "Парму". Він допоміг їй дійти до півфіналу Кубка УЄФА і відстрочив виліт до Серії Б. Молодого Джилардіно тут же захомутав "Мілан", де Альберто виглядав, як син полку. "Россонері" переживали відчайдушний спад у внутрішньому чемпіонаті і максимум на що спромоглися замахнутися за три сезони з Джил - скромне третє місце в сезоні 2005/06. Звинувачувати Джилардіно язик не повернеться. Він робив усе, що міг, але новим Шевченко так і не став. У 2008-му році його вивудила "Фіорентина", яка запропонувала Альберто вирішувати більш приземлені завдання. Той за звичкою забивав, але "фіалки" від топ-рівня все одно були безмежно далекі. У прийдешньому Джилардіно очікував "Дженоа" - бродячий цирк останнього сезону в Серії А.

8. Клаас-Ян Хунтелаар (Голландія). 28 років.

Клуби: ПСВ, "Де Граафсхапу", "Херенвен", "Аякс", "Реал", "Мілан", "Шальке".

Максимальний результат: 2006/07, 2007/08 з "Аяксом", 2008/09 з "Реалом" - друге місце.

Інші регалії: віце-чемпіон світу-2010.

Природжений бомбардир Хунтелаар так і не отримав виразної шансу в ПСВ. Але йому вистачило всього двох сезонів у "Херенвені", щоб в голос заявити про себе, пробитися в "помаранчеву" збірну і перейти в "Аякс". У стані прямих конурентів ейндховенців наш герой провів повних три сезони, але "золото" весь час діставалося ПСВ. Образившись на долю, сезон 2008/09 він догравав у Мадриді, але тут його підстерігала інша неприємність у вигляді гвардіолівської "Барселони". Наступний сезон нападник провів у "Мілані", але виглядав настільки скромно, що чемпіонство своїми ногами пішло до "Інтера". Наївшись гламуром грандів, голландець перейшов в суворий мужицький Гельзенкірхен, де відновив бомбардирські якості, але виявився далекий від "золота" Бундесліги.

7. Робін ван Персі (Голландія). 28 років.

Клуби: "Фейєноорд", "Арсенал".

Максимальний результат: 2004/05 - друге місце з "Арсеналом".

Інші регалії: віце-чемпіон світу-2010.

Це, звичайно смішно, але за три роки в "Фейєноорді" Робін виграв Кубок УЄФА, а за вісім років в "Арсеналі" лише Кубок та Суперкубок Англії. На жаль, така реальність, з якої "каноніри" все далі віддаляються від боротьби за титули. Є думка, що якби не було цього "будівництва століття" ("Емірейтс"), Ван Персі міг би стати для "Арсеналу" кимось на кшталт Анрі. Зрозуміло, за умови, що керівництво клубу не знайшло б іншого приводу для економії. Робін пішов. Голландця можна зрозуміти - не хлопчик вже; коли, якщо не зараз, переходити в більш сильний клуб на хвилі рясного інтересу до своєї персони. Юних уболівальників "Арсеналу" шкода: з Ван Персі нічого не бачили, а без нього і поготів не побачать. Хоча, якщо подумати, чемпіонства "канонірів" припинилися саме з приходом Робіна...

6. Гаіска Мендьєта (Іспанія). 38 років.

Клуби: "Валенсія", "Лаціо", "Барселона", "Міддлсбро".

Максимальний результат: 1995/96 - друге місце з "Валенсією".

Інші регалії: два "срібла" Ліги Чемпіонів 1999/00, 2000/01.

Чудовий Гаіска Мендьєта став серцем міцного іспанського середняка "Валенсії" у другій половині 90-х. Зростаюча майстерність футболіста провокувала зростання клубних амбіцій. "Валенсія" росла разом з ним синхронно і гармонійно. З Мендьєта пов'язані найкращі роки в історії "Валенсії", що вилилися у два поспіль фіналу Ліги Чемпіонів (агов, "Реал", "Барселона", повторіть?! =))). Саме при ньому "лос че" зайняла свою нішу яскраво вираженою третьої сили в іспанській Примері. На гребені успіху Гаіска виїхав до Італії, в зоряний по тим часам "Лаціо". І немає нічого дивного, що серце "Валенсії" не підійшло ні в Римі, ні пізніше в "Барселоні". Різко, всього за два сезони обірвалася велика кар'єра чудового футболіста. Приклад Мендьєти - краще нагадування про те, що від добра добра не шукають.

4-5. Стівен Джеррард і Джеймі Каррагер (обидва - Англія). 32 і 34 роки.

Клуб: "Ліверпуль".

Максимальний результат: 2001/02, 2008/09 - друге місце з "Ліверпулем".

Інші регалії: переможці Ліги Чемпіонів 2004/05.

Стіві Джі і Джеймі Каррагер з'явилися в "Ліверпулі" майже десяток років після останнього чемпіонства. Ні, "Лівер" з ними не був так уже й поганий, та й лідерами команди вони є в цілком історичних масштабах. Вони перемагали у Лізі Чемпіонів при феноменальних обставинах, брали Кубок УЄФА, ще разок гостювали у фіналі ЛЧ ... Загалом, не давали континенту забути про своє існування. Але вдома, в рідному чемпіонаті всі ці роки неухильно знаходився хтось сильніший. Просто так склалося, і це не біда Джеррарда і Каррагера - це об'єктивна обставина часу, який вони застали у футболі. Незважаючи на те, що перемогу в англійській Прем'єр-Лізі добути їм ще не вдалося, цю пару вже можна ставити в один ряд з іншими знаменитими ліверпульцями - Іаном Рашем, Кенні Далглішом або Роджером Хантом.

3. Юрій Джоркаєфф (Франція). 44 роки.

Клуби: "Гренобль", "Страсбур", "Монако", "Парі Сен-Жермен", "Інтер", "Кайзерслаутерн", "Болтон", "Блекберн", "Метростарз".

Максимальний результат: 1990/91, 1991/92 з "Монако", 1995/96 з "ПСЖ", 1997/98 з "Інтером" - друге місце.

Інші регалії: чемпіон світу-1998, чемпіон Європи-2000.

Дивним чином чемпіон світу і Європи жодного разу не перемагав в жодному з національних чемпіонатів, де йому доводилося грати. Унікальність його досягненню надають і топ-клуби, в обов'язковому порядку наявні в його послужному списку. Хочеться запитати: як же так, Юрію? А ось так. На початку 90-х з "Монако" він брав активну участь у чемпіонській гонці, можна сказати, що ходив десь близько жаданої перемоги. ПСЖ, в якому він виступав всього один сезон, теж був не чемпіонської закваски. І, знаєте, з "Інтером", де він провів три роки, вийшло те ж саме. 10 років безуспішної гонки за титулом - це своєрідний рекорд. Добре, хоч зі збірною Франції все склалося краще нікуди.

2. Франсеск Фабрегас (Іспанія). 25 років.

Клуби: "Арсенал", "Барселона".

Максимальний результат: 2004/05 з "Арсеналом", 2011/12 з "Барселоною" - друге місце.

Інші регалії: чемпіон світу-2010, чемпіон Європи-08, 12.

Неабияк намучившись ганяти м'яч вхолосту за "Арсенал", Сеск відпросився у Арсена Венгера в "Барселону". Після нашвидку виграних Суперкубків (Європи та Іспанії), а так само Клубного чемпіонату світу, тільки ледачий не бігав зі штангенциркулем, порівнюючи вигране в Лондоні і Барселоні. На весні з'ясувалося, що не все так вже й просто. Відрив "Реала" від каталонців наростав і перетворився в безодню після очної квітневої зустрічі на "Камп Ноу". Тут же була втрачена Ліга Чемпіонів, а підопічні Гвардіоли напевно подумали про те, що без Фабрегаса вони все це вигравали. Непорозумінню поклала кінець перемога в Кубку Короля. А нинішнім літом Сеск разом зі збірною Іспанії за звичкою виграв Чемпіонат Європи. І зажевріла боязка надія на те, що за підсумками наступного сезону Сеска нашого Фабрегаса можна буде викреслити з сьогоднішнього списку.

1. Фернандо Торрес (Іспанія). 28 років.

Клуби: "Атлетіко", "Ліверпуль", "Челсі".

Максимальний результат: 2008/09 з "Ліверпулем", 2010/11 з "Челсі" - друге місце.

Інші регалії: чемпіон світу-2010, чемпіон Європи-08, 12, автор голів у двох фіналах чемпіонатів Європи.

З тим, що Фернандо Торрес персонаж історичний, можуть посперечатися тільки любителі перераховувати гроші в гаманці Абрамовича. Світ і Європа, виграна ним у двократному розмірі, не залишають вибору. А ще, знаєте, внуки наші будуть дивитися футбольні довідники і натикатися на них на його прізвище в тому, що стосується голів, забитих у фіналах Чемпіонатів Європи. "Який крутий дідуган!" - Подумають вони. А, між тим, згоден - в "Челсі" він жахливий. А "Ліверпуль" з "Атлетіко" для боротьби за золоті медалі призначені не були. Така доля Фернандо, від якої можна було з легкістю піти в один з іспанських грандів. Але не пішов. Йому залишається тільки побажати успіхів. У "Челсі" або десь ще... А головне побажання - до закінчення кар'єри покинути список "видатних футболістів, ніколи не здобували перемоги в національних чемпіонатах"!